Як відомо з радянського фольклору, на “жигулях їздить Бог, а на волзі – директор Бога”. Але що, якщо директор зовсім розгулявся, надивився американських проектів і вирішив адаптувати радянський масл-кар на мотиви лоурайдерів?
Спочатку давайте розберемося, хто ж такі лоурайдери? Цей рух, як один із напрямів кастом-культури в США, зародився наприкінці 30-х років у Лос-Анджелесі. Засновниками стали молоді хлопці, вихідці з Латинської Америки, що жили в гетто, каталися вулицями на дешевих автомобілях і поступово розчаровувалися в американській мрії. Їм патологічно хотілося виділятися, хвалитися, пробачте, один перед одним, і іншого шляху, крім як тюнінгу своїх возів, просто не існувало. З якоїсь причини крутим стало вважатися занижувати свої автомобілі, причому спочатку тільки задню або тільки передню частину. Хто за машини переживав і не хотів робити це безповоротно клав у багажник мішки з піском, інші просто пиляли пружини. Власне, lowride – це й є низька їзда. Паралельно машини оснащувалися купою додаткових фар, на дзеркала вішалися гірлянди з ланцюгів – все заради уваги перехожих та приятелів. Іншими словами, робилося те, що в сучасній Росії називається ємним словом “колгосп”.
Але й їх наздогнав заокеанський аналог 12.5.1 КоАП – у 1959 році був прийнятий закон, що забороняє радикальне заниження, при якому поріг опинявся нижче краю колісного диска. Враховуючи, що низькопрофільної гуми тоді просто не існувало, хлопцям довелося не солодко, тим більше, що багато з послідовників цієї культури були у вуличних бандах і були у поліції спочатку на поганому рахунку.
Але будь-яке обмеження виступає як поштовх для інженерної думки. Брати Луїс і Рон Агірр подумали, як було б чудово, якби підвіска могла змінювати свою висоту, причому швидко і за кліком із салону. Як, наприклад, це частково роблять літаки… З цією метою ними був розібраний списаний бомбардувальник B-52, звідки була витягнута т.зв. гідравлічна підвіска. Фактично, вона була максимально схожа на сучасні пневматичні підвіски, тільки замість повітря для накачування подушок використовувалася рідина. Ідея братів припала до душі місцевій публіці і незабаром гідропідвіски стали встановлювати цілком професійно у багатьох ательє. З часом гідропідвіска масово поступилася місцем пневмопідвісці через вартість та комфорт.
Одночасно з цим культурі лоурайдингу притаманно яскраво фарбувати автомобілі різними візерунками та орнаментами з елементами пінстрайпінгу – виду нанесення орнаментів довгими лініями, характерного для кастом-культури тих років. На автомобілі також обов’язково мало бути щось хромоване, а ще краще покрите тонким шаром золота – не будемо забувати, хлопці, які придумали лоурайдинг, прагнули до гарного життя, невід’ємним атрибутом якого, на їхню думку, було розмаїття золота.
Диски для класичних лоурайдерів використовувалися спицеві, але пояснювалося це тоді не стилем, а банально їх вартістю. З появою на нових автомобілях дисків штампованих автопром масово перейшов з коліс 16 діаметра, виготовлених із спицями, на 15-дюймові диски. 16″ стали дешевшими, але виглядали значно стильніше, що саме й підходило для класичних кузовів.
Варто відзначити, що для низької їзди мотор ніколи важливим не був – як максимум, його могли відполірувати, щоб блищав, але загалом швидко їздити на низькій машині було досить сумнівним задоволенням.
Але як пов’язані культура латиноамериканських банд та радянського ГАЗу? В кінці 50-х керівництво ГАЗу зрозуміло, що Волга 21, хоча й була на момент свого випуску досить сучасною, безнадійно застаріває. Було необхідно придумати новий автомобіль, здатний, так би мовити, підтримувати імідж “країни рад”.
Над дизайном нового автомобіля паралельно працювали 2 групи дизайнерів: Льва Єремеєва та Леоніда Циколенка. За їхніми ескізами з 1962 по 1964 було спроектовано 6 прототипів (по 3 на кожну групу), які оцінювалися за різними критеріями, у тому числі за аеродинамікою. 10 січня 1964 року був прийнятий варіант Циколенка. Але відразу пустити машину в серію не було жодної можливості: новий автомобіль вимагав нового технологічного процесу та модернізації виробництва. До 1967 року, коли всі проблеми були вирішені і патенти зареєстровані, завод став “на військові рейки” і зайнявся виробництвом техніки для армії, тому перші партії нових Волг були дрібносерійні. Незабаром випуск нової машини був остаточно налагоджений.
Так, автомобілі спочатку проектувалися в тісному, ем, зв’язку з їхніми американськими побратимами. Не секрет, що ГАЗ-24 дуже нагадує середньорозмірні американські седани тих років, і навіть технічне оснащення могло бути схожим: V6 з АКПП для народних мас, V8 з АКПП для КДБ та рядний чотирициліндровий двигун для таксі. Можливо, ще обмежена партія дизельних машин для експорту. Але насправді жодного V6 на них так і не з’явилося – до першої серії не встигли, до рестайлінгу (слово, яке ніяк не підходить для Волги) почалася нафтова криза і заморочуватися просто не стали. Так і залишилися у нас рядні 4-циліндрові машини з рідкісними, майже міфічними версіями V8 для потреб спецслужб.
24 Волга отримала багате оброблення хромом, що чудово вписувалося в концепцію лоурайдингу. З часів СРСР пройшли роки, і хоча машина в хорошому стані зараз і коштує не так вже мало, але все ж вона чудово підходить для культури “низької їзди” і обходиться дешевше американських аналогів. У Росії з’явився цілий рух лоурайдерів на волгах – “Бояри”. Хлопці навчилися правильно занижувати ці машини, правильно ставити в них пневмопідвіску і звичайно ж знаходити на них правильні диски. До речі, розболтовка ГАЗ-24 дозволяє ставити деякі американські диски навіть без перехідних адаптерів.
Перед вами на фото 2 серія ГАЗ-24, вже трохи перероблена та модернізована. Різницю зрозуміють небагато, але головне – рясність хрому досі присутня. До речі, тут він усі замінений на новий – поки така опція ще доступна. Основна частина вигляду – це, звичайно ж, унікальна аерографія. Саме так і повинен виглядати автомобіль справжнього лоурайдера! Доповнюють стиль диски Wire Wheels 14″x6J reverse з вильотом -48, взуті в шини Nankang White Wall 155/65. Параметри Matiz? Можливо, але вигляд ідеальний, до чого і зводиться суть лоурайдингу.
Дана Волга, звичайно, на пневмопідвісці. На відміну від сучасних автомобілів просто так взяти і поставити рішення з магазину неможливо. І якщо спереду потрібно лише попрацювати зі стаканами для максимального заниження, то ззаду довелося відмовитися від ресорної підвіски та поставити на її місце пневмоподушки та систему 4-link. Про повну специфікацію цього рішення ми вже писали, тому якщо хочете освіжити пам’ять – подивіться тут. Ну а ми сподіваємося, що такі проекти в РФ будуть жити і радувати нас на виставках!