Зараз модно обговорювати, що було та чого не було в колись великому СРСР. Хтось згадує ковбасу та її склад, хтось воду за 3 копійки та трудове розподіл, хтось “кузькіну матір” та труднощі перекладу. Але сьогодні ми, як справжні петролхеди, згадаємо, чи були тоді кільцеві боліди з відкритими колесами?
У 1980 році інженер Таллінського Дослідного Авторемонтного Заводу (ТДАРЗ) на ім’я Рауль Саран приступив до конструювання формульного – тобто, з відкритими колесами – боліда. На кінець того ж року на заводі почали збирати перші екземпляри нової спортивної техніки, що отримала назву “Естонія 21”. Надихався Рауль болідами команди Формули-1 Lotus тих років, за деякими даними документація від яких була у Сарана у розпорядженні. Схожість видно неозброєним оком, але говорити про копіювання безглуздо – рівень технологій та регламент автомобілів Ф1 вже тоді був майже недосяжний для відтворення без доступу до командної техніки. Проте це не означає, що естонський болід був значно гіршим.
Мотор, як і належить формулі, був встановлений за пілотом, уздовж кузова. Правда, сама силова установка використовувалася не найвидатніша – вазівський 21011 об’ємом 1,3 літра, доведений до потужності у 85 к.с. Використання вже існуючого агрегату підвищувало ремонтоздатність та давало можливість обслуговувати формули поза ТДАРЗ. Боліди з таким двигуном брали участь у “Формулі Сходу”. З КПП історія вийшла трохи менш проста, оскільки використовувати вузол від жигулів не було жодної можливості через міркування компоновки. Але як не можна до речі підійшов корпус коробки від автомобіля з іншої частини країни – України. Там уже існував серійний задньомоторний автомобіль – той самий запорожець. З агрегату витряхнули незручні для автоспорту ряди, розробили нові та вийшла відмінна КПП з можливістю змінювати головну пару без зняття коробки.
70-ті роки у Формулі-1 відзначилися майже найпроривнішими експериментами в області аеродинаміки. Інженери почали активно працювати з прижимною силою автомобілів, що призвело до використання так званого гранд-ефекту. Суть його проста: якщо створити область низького тиску між днищем автомобіля і поверхнею траси. Болід почне в буквальному сенсі присмоктуватися до дорожнього полотна, забезпечуючи додаткову прижимну силу, що призведе до збільшення швидкості проходження повороту. Для вирішення цього завдання Brabham навіть експериментували з вентилятором, що відсмоктував повітря з-під кузова, але найпоширенішим виявилося використання днища автомобіля певної форми.
Вітчизняне шасі отримало продуманий аеродинамічний пакет і граунд-ефект. Жорсткість амортизаторів можна було регулювати з салону – тобто, пілот уже не просто їхав по трасі, але міг і впливати на налаштування автомобіля безпосередньо в гонці. Ззаду також встановили дискові гальма. Основною стала, звичайно, просторова трубчаста рама з навішаними на неї склопластиковими формами. Для охолодження двигуна використовували 2 радіатори в боковій частині автомобіля. Причому просто зробити охолодження радіаторів було мало – прорізи також забезпечують додаткову прижимну силу.
Рівень інженерії та продуманість цілком відповідали реаліям тих років. Отриманий болід став, за умови заміни КПП та мотора, прохідним у чемпіонат “Формула-3” – молодшу “Формулу-1”, що було несумнівним успіхом естонських інженерів. Деяка кількість шасі навіть було продано в капіталістичні країни, де цінилося на високому рівні. Відповідь Чемберлену вийшла славною – тільки, на жаль, пізніше практично зупинився в розвитку.
У 1983 році вже успішний болід був доопрацьований, полегшивши шасі та додавши опцію встановлення ДВС 2106, доведеного до 120 к.с. Полегшення було досягнуто в значній мірі завдяки використанню сплавів легких металів, але в серійне виробництво такий варіант не пішов через надмірну вартість, тому більшість болідів мають вагу 460 кг. Найлегші та найдосконаліші машини отримували пілоти національної збірної. Нова формула отримала літеру “м” у своєму індексі – “Естонія 21М”. Трохи пізніше з’явилася “Естонія 21.10”. Однією з головних особливостей став перенесення задніх гальм від приводів на ступицю колеса.
Звичайно, на автомобілі класу формула не можна було встановити існуюче радянське “лиття”, так само як не варто було використовувати і зварювання, тому спеціально для них почали з’являтися унікальні диски великої ширини. Жартома, зараз, як і тоді діаметр диска обмежений 13”, а ширина колеса – 11,5”! Обуття формули необхідно було в спеціальну гуму типу “слик” – спортивну покришку без протектора – яку почали виробляти спеціально для нових машин.
З приходом перебудови виробництво 21 припинили, хоча вже існуючі автомобілі продовжували активну участь у різних кубках колишніх соцкраїн до кінця 90-х. Тільки у 2001 році з’явився активний спадкоємець, що перетягнув ковдру на себе – “Формула Русь”, але це вже зовсім інша історія. Всього на ТОАРЗі було випущено 295 машин Естонія 21 і похідних – наймасовіших формульних болідів.
Зараз уже порядком застоялі боліди отримали можливість вийти на старт у Moscow Classic Grand Prix – серії історичних автомобілів, про яку ми вже згадували у розповіді про 2103. При цьому формули їдуть виключно масовий старт, що максимально наближає нас до вже минулих днів колишньої слави. Змагання збирають пілотів не тільки з Росії, але й із найближчих республік, де ще залишилися мастодонти минулого. Крім того “Естонії” – часті гості на різних історичних пробігах по всій Європі.
Болід, представлений на фотографіях, має символічне для “Естонії” забарвлення її певним чином прародителя – Lotus 87. Забарвлення легендарного Лотусу настільки унікальне, що переплутати його з чимось, що не є копіюванням оригіналу, майже неможливо. На такому чорно-золотому боліді колись виступав Найджел Менселл, пілот, за деякими оцінками спокійно проходящий у топ-10 гонщиків “королеви автоспорту”. Приїхав він у Москву, до речі, з Німеччини, а його власник займається обслуговуванням спортивної техніки та тюнінгом “Лад”! Ось де інтернаціоналізм!
Радянська автоспортивна школа готувала пілотів до найрізноманітніших змагань, у тому числі, як ми бачимо, до гонок з відкритими колесами. Якби обставини склалися трохи інакше – хто знає, можливо, першим російським пілотом у Формулі 1 став би громадянин СРСР? Дякуємо людям, чиїми стараннями ці боліди продовжують виходити на старт і ми маємо можливість бачити автоспортивну історію у всій її красі!
