Ferrari 328 GTS 1987

Історії відомо чимало прикладів, коли бренд ставав синонімом назви пристрою, який він випускав. Так сталося, наприклад, з копіювальним апаратом Xerox та клейкою стрічкою Scotch. У народі синонімом швидкої, гарної та обов’язково червоної машини стала Ferrari, як після років синонімом людини, що швидко керує машиною, став Міхаель Шумахер.

Ferrari 328 була представлена широкій публіці у далекому 1985 році. Назвати машину повністю новою в той момент було неможливо: хоча творіння Комендаторе (мова про Енцо Феррарі) і недозволено називати рестайлінгом, 328-а є логічним розвитком моделі 308. Гран туризмо, надійний спорткар з середнім розташуванням двигуна з амбіціями “на кожен день”, випускався у 2-х версіях кузова: GTB та GTS. GTB – це Gran Turismo Berlinetta, версія купе з жорстким незнімним дахом, GTS же – кузов типу “тарга” зі знімними частинами даху. Примітно, що при створенні прототипу у 1984 році кузов був кабріолетом, але у серію його не пустили маркетологи: побоялися конкуренції з Mondial Cabriolet.

Можливо, побоялися не дарма. Моделі 308 та 328 стали ледве не найуспішнішими з точки зору продажів проєктами з Маранелло у класі GT. На це вплинуло кілька факторів. Перший з них – ціна. На сучасні гроші вона становила близько 160.000 доларів. Другий – відносно висока (для італійських спорткарів) надійність вузлів та агрегатів. Хоча 328 і мала вроджений дефект стирання шланга масляного радіатора двигуна (всього-на-всього), проблема легко вирішувалася, а в іншому машина не доставляла зайвих клопотів. Третій фактор – використання оцинкованого металу в кузові. Якщо ви думаєте, що іржа – доля дешевих автомобілів, інженери спорткарів, виконаних без застосування композитних матеріалів, можуть вас здивувати.

Шасі базується на сталевих трубах овальної форми. Це рішення підвищує загальну жорсткість кузова на скручування без потреби у зайвих підсилювачах. Вигода – менша вага порівняно з класичними для подібних шасі технологіями. Більша частина кузова виконана зі сталі, капот алюмінієвий, а підлога представляє собою сендвіч зі сталі та композитного матеріалу. За дизайн, як це часто буває з Ferrari, відповідало ательє Pininfarina. Але у фінальну версію вклали свої кілька копійок також Carrozzeria, які внесли деякі правки з точки зору аеродинаміки та естетики.

Підвіска на обох осях незалежна, побудована на базі 2-х поперечних важелів різної довжини – класична спортивна схема. Телескопічні стійки Koni та звичайні пружини відповідають за жорсткість підвіски та ходові якості автомобіля в цілому. У 1988 році вийшло єдине велике оновлення автомобіля, яке принесло у підвіску більший негативний розвал, а до великих вентильованих гальмівних дисків з 2-х поршневими супортами додало ABS навіть у базовій комплектації!

До речі, про комплектації. Якщо ми заглянемо до салону, то побачимо зразок італійського дизайну тих років: шкіряна розкіш, майже спортивні прилади на компактній торпеді та селектор механічної 5-ти швидкісної КПП закритого виду. Такий селектор, який став фірмовою особливістю італійських спорткарів (хоч і використовувався не тільки там), призначений для більшої надійності вузлів КПП. Досить велика потужність двигуна може з легкістю прикінчити передачу при її некоректному перемиканні, від чого і страхує такий специфічний селектор. Для більшого комфорту пілота тросовий привід зчеплення був замінений на гідравлічний, що знизило зусилля при вижимі на педалі. Підсвітка приладів стала помаранчевою на зразок GTO, а сама приладова дошка сформована за принципом “те, що дійсно важливо”. Тому головне місце відведено спідометру та тахометру, а у вільному просторі живуть датчики та лампочки, які попередять вас у разі небезпечної для двигуна ситуації. Шкіряна торпедо та оббивки стелі є опціональними, як і наявність кондиціонера та навіть фарбування кузова кольором “металік”. Шкода, Ferrari не опублікувала статистику автомобілів, куплених “у базі”.

За потужність відповідає двигун F105CB. Це різновид сімейства двигунів Ferrari Dino, яке веде свою родовід з 1955 року. Названа вона на честь сина Енцо, Діно, який переконав батька розробити нову лінійку моторів V6. На жаль, Діно не стало за рік до появи першого силового агрегату серії. Пізніше на базі цих розробок були створені V8, які у тому чи іншому вигляді випускалися з кінця 50-х до початку 2000-х років. У даному випадку мотор V8 об’ємом 3.2 літра розвивав солідну потужність у 270 к.с. і мав 4 клапани на кожен циліндр. Індекс моделі – 328 – сформований від об’єму двигуна та кількості циліндрів. Деякі вузли, на відміну від попередників, виготовлялися з алюмінію. Система живлення, як і у 308, використовувала Bosch k-jetronic, тоді як запалюванням керувала нова електронна Marelli MED 806(A). В результаті автомобіль міг розігнатися до 267 км/год та набрати першу “сотню” за 5.5 секунд.

У 1988 році не стало Енцо Феррарі, людини, своїм залізним характером та суворим норовом створившого те, за що і сьогодні продовжують любити, заздрити та навіть боготворити Ferrari. Закінчення випуску 328 припало на 1989 рік, і багато з цих автомобілів були куплені, але ніколи не побачили цивільних номерів. Їх купили з поваги та як дань пам’яті Енцо. З іншого боку, частково це також вплинуло на загальну кількість проданих 308 та 328 у 20.000 екземплярів.

Над статтею працювали:
Власник: artem3977777
Фотограф: mccarthy606
Текст: its_sokol