У Росії, переважно сніжній країні, зараз зима – пора року, яку люблять романтичні пари, представники теплоенергетики та продавці автомобільних акумуляторів. Окрім них, сніг радо зустрічають також ралійники, представники кросу та інших автомобільних дисциплін, що передбачають змішане покриття під колесами. А що ж робити дрифтерам взимку?
Дрифтерам довелося “вигадати” зимовий дрифт, який набув найбільшої популярності саме в Росії і не просто так. Навіть у центральній частині країни зими були достатньо сніжні та тривалі, що дозволяло ще до появи самого дрифту автолюбителям з задньопривідними автомобілями розважатися на парковках, кидаючи машину в занос. Для цього не потрібно було великої потужності, як літом, і зовсім не потрібно було гарної гуми, як зараз. Все починалось виключно як розвага, але оскільки зима була довгою – розвага також виходила дуже тривалою і все більше нагадувала спорт.
Рух дрифту йшов по країні та завойовував все більшу популярність і охоплення аудиторії. Поступово будувати “літні” автомобілі почали не тільки спортсмени, але і ті, кому або хотілося увійти в спорт, або подобався рух “street drift” – тобто, дрифт по дорогах загального користування. Так чи інакше, і спортсмени, і ті, хто тільки збирався ними стати, відчували проблеми з нестачею тривалості сезону, оскільки протягом 6 місяців на рік були змушені організовувати міжсезоння з будівництвом чергового потужного мотора, а не тренуваннями їзди на ньому. От і вирішили використати зимовий час року з користю для справи: збирати автомобілі “за дешево”, їздити на них по засніжених трасах, одночасно і набираючись досвіду, і не перевіряючи автомобілі на міцність.
Зимовий дрифт проходить за тими ж правилами, що й літній.
Перша частина гонки – кваліфікація. По трасі треба не просто проїхати в неперервному заносі, але й виконати деяке суддівське завдання. В завданні обговорюється, в яких поворотах пілоти повинні намагатися потрапити в апекс – центр повороту на внутрішній його частині – і під’їхати до нього максимально близько, а в яких навпаки, триматися зовнішньої частини повороту, максимально прижимаючись кормою до так званих кліппінг-пойнтів. Кліппінг-пойнти (кліппери) – це деякі точки, які символізують місце, куди повинен прагнути пілот. За кваліфікаційний проїзд, яких може бути кілька, пілот отримує від суддів різну кількість балів – система частково схожа на фігурне катання, тільки з бензином, веселощами і бризками снігу від “неудачного” потрапляння в кліппери.
Завдання вигадується не просто з голови, все це підготовка до другої частини гонки – парних заїздів. В парні потрапляє певний топ пілотів (зазвичай ТОП-32), який набрав в кваліфікації максимальну кількість балів. ТОП-32 – це сітка з 16 пар, складених за результатами кваліфікації. В парних заїздах пілоти їдуть боком разом, причому лідер повинен їхати за завданням кваліфікації, а доганяючий – максимально наблизитися. Теж у дрифті!
Сама концепція зимового дрифту отримала потужний поштовх також тому, що у нас завжди були дешеві задньопривідні автомобілі, які при мінімальних вкладеннях (а то й взагалі без них) дозволяли досить непогано набирати досвід. Мова, звичайно ж, йде про “жигулі” – ту саму класику. До речі, сподіваюсь, ви не думаєте, що класика вона тому, що на заводі в Тольятті першою стала на конвеєр? Ні, насправді, справа в її “класичному” розташуванні: двигун і КПП спереду, привід на задню вісь.
Власне, саме класика є найпопулярнішою платформою для зимового дрифту. Для того, щоб машина поїхала боком, треба зробити зовсім небагато: досягти, щоб машина працювала і їхала. А от зробити так, щоб машина поїхала боком з необхідним темпом, та ще й давала вам можливість вибирати напрямок руху – ось тут вже треба трохи попрацювати.
Звичайно, не однією класикою живе зимовий дрифт. Для нього виявилися чудовими платформами майже всі задньопривідні автомобілі кінця минулого століття. Наприклад BWM 3-series e30/36, Ford Sierra та різноманітні volvo, mercedes та інші. Один з головних критеріїв вибору іномарки – ціна та доступність запчастин, причому у випадку зимового дрифту це все частіше елементи кузова. Контакти зимою не рідкість, і купити машину, на яку неможливо купити крило, дещо дивно.
Особливості підготовки як класики, так і іномарок, максимально близькі до справжніх японських завітів: підвіска, блокування, ковш. Підвіска повинна бути занижена, адже чим нижче центр мас – тим стабільніше веде себе автомобіль. Але при цьому підвіска не повинна бути надто жорсткою: покриття зимою зовсім не таке гладке, як літній асфальт, тому автомобіль не повинен “стрибати” на кожній купі, як баскетбольний м’яч у середній школі. Якщо ваша підвіска буде зайнята виконанням стрибків, вона просто не зможе тримати колесо біля дорожнього покриття та забезпечувати зчеплення, автомобіль може почати андерстірити (зсув передньої вісі) або оверстірити (занос задньої вісі).
Блокування диференціала – це, знову ж таки, необхідність, адже без нього автомобіль не буде якісно розганятися по прямій і тим більше не буде намагатися це робити “в куті”. Вас просто постійно буде перевертати, або ви будете передчасно ввиходити з заносу. Популярна “зварка” диференціала – це краще, звісно, ніж нічого, але з нею автомобіль може почати менш охоче виходити з кута заносу, тим самим не прискорюючись і відставаючи від суперника.
“Ковш”, або спортивне сидіння, також краще б вам встановити. Справа тут зовсім не в стилі або бажанні досягти правильної посадки пілота. В дрифті, як і в будь-якому іншому автоспорті, важливо бути закріпленим у сидінні, сидіти зручно і не думати, як би з сидіння не випасти. Якщо ви не досягнете цього стану – за кермо ви будете триматися, а не керувати ним, що в корені неправильно. Можливо, колись ми поговоримо про тему правильної організації більш детально, але поки просто постарайтеся поставити собі зручне сидіння. І будь ласка, до хорошого сидіння поставте обов’язково 4-х точкові ремені. Можна з простроченою омологацією, тільки не китайські!
Також японські батьки дрифту зовсім не турбувалися про гуму, але зимою грамотний вибір шини вирішує дуже багато. Так, колись все було просто і їздили на тому, що є, але все змінюється, і тепер необхідно уважно слідкувати за трендами в області зимової гуми. Окрім самого вибору, в шині ще потрібно правильно підібрати тиск. Саме від нього залежить робоча площина шини, її подлам або, навпаки, надмірна жорсткість. Завжди потрібно орієнтуватися на погоду і покриття.
Звичайно, меж доробки автомобілів просто немає. Наступне, на що варто звернути увагу – це виворот. Стандартний виворот для дрифту не ідеальний майже на будь-якому автомобілі, тому доведеться або ставити вже готові важелі і наконечники, або перезварювати стандартні важелі самостійно. Зараз можливостей і посібників по додаванню вивороту достатньо на будь-який автомобіль, але цей захід не з дешевих. Те ж саме стосується вже більш продуманого тюнінгу підвіски, з перенесенням кріплень амортизаторів, наприклад. Тюнінг двигуна, трансмісії або полегшення кузова автомобіля коштує вже ближче до літнього автомобіля, ніж до зимового “якого не шкода”.
Те, що колись почалося “for fun”, виросло в повномасштабні чемпіонати з зимового дрифту по всій країні. Зараз саме зимовий дрифт є найдешевішою можливістю спробувати і зрозуміти, чи потрібен цей дрифт вам влітку, або все-таки не варто витрачати мільйони на те, що вам не цікаво. З іншого боку, і зимовим дрифтом можна займатися на достатньо високому рівні, влаштовуючи собі регулярні тренування і відпрацьовуючи ті ж рухи, що і влітку, тільки з меншою швидкістю і, як наслідок, меншою ймовірністю серйозно пошкодити автомобіль у випадку помилки. Багато пілотів літніх чемпіонатів зимою відточують свої навички в боротьбі з набагато менш титулованими, але швидкими хлопцями.
Сподіваємось, зимовий дрифт буде продовжувати розвиватися в нашій країні, причому максимально легально і відкрито. Будь-який автоспорт – це передусім накопичення досвіду водія і підготовка, що дозволяє впевнено відчувати себе на дорогах, не допускаючи помилок і різних нещасних випадків.
